У вісімдесятих роках вчені виявили, що кожні 26 мільйонів років на Землі відбувались масові вимирання. А в 2010-му палеонтологи підтвердили цей факт.
Тоді астрономи припустили, що якийсь масивний об’єкт збурює своєю гравітацією комети в хмарі Оорта і вони вирушають назустріч Сонцю, пересікаючи орбіту Землі.
Що ж це за таємний масивний об’єкт? Існує багато древніх міфів, та сучасних гипотез. Його називали Зоря Смерті, Немезида, Нібіру, Ті́хе, планета X (ікс)…
Цікаво? А давайте розберемося в цьому разом…
Гіпотеза передбачає, що наша сонячна система бінарна і у Сонця є досі не відкрита зоря- супутник із дуже витягнутою орбітою, яка періодично збурює орбіти комет у хмарі Оорта.
Через це кількість їх зіткнень із Землею, сильно зростає, спричиняючи масову загибель всього живого, наприклад, повне вимирання динозаврів 65 мільйонів років тому. З іншого боку, саме такі комети могли принести на нашу молоду Землю само життя як таке.
Астрономи припускають, що таким таємничим масивним об’єктом може бути зоря, а точніше, червоний, білий або коричневий карлик, та назвали її Немезида на честь грецької богині відплати.
Природа цієї гіпотетичної пари Сонця залишається невідомою. Розрахунки вчених показують, що велика піввісь орбіти Немезиди може становити приблизно 95 000 астрономічних одиниць (це півтора світлового року) і передбачає, що вона розташована поблизу сузір’я Гідри.
Немезиду краще було шукати в інфрачервоному діапазоні. Якщо Немезида є червоним або коричневим карликом, її б вдалося знайти за допомогою місії WISE шляхом вимірювання паралаксу, що визначає рух.
Телескоп WISE здатний виявляти коричневі карлики з температурою 1500 кельвінів на відстані до 10 світлових років. Але, дані, отримані в результаті спостереження, не виявили жодних гарячих об’єктів в хмарі Оорта на відстані до 10 000 астрономічних одиниць.
Здавалось би, ну, немає зорі і добре. Але відкриті нещодавно транснептунові об’єкти, а особисто, найдальший з них Седна, знову ставить вченим цікаві загадки.
Справа в тому, що орбіта Седни занадто витягнута. Вона то наближається до Сонця на 76 астрономічних одиниць, то віддаляється від нього до 1000 астрономічних одиниць. А один оберт навколо Сонця триває близько 11 тисяч років.
Астрономи кажуть, що розташування Седни суперечить здоровому глузду і Седна просто не має там бути. Вона не підходить до Сонця настільки близько, щоб воно мало суттєвий вплив на неї, але й не віддаляється настільки далеко, щоб став помітним вплив інших зірок.
Відтак, вчені припускають, що причиною аномальної орбіти Седни може бути масивний невидимий об’єкт, ніби щось тягне Седну геть з її орбіти.
Немезиду, або будь-яких гарячих тіл виявлено не було, тож астрономи припустили, що може існувати масивна дев’ята планета, яку досі не було відкрито. Крім того, цей вплив пояснює дуже великий нахил орбіти деяких транснептунових об’єктів.
Ця гіпотетична планета, яку тимчасово назвати Фетті, повинна мати масу приблизно в 10 земних (що відповідає розміру Нептуна) і знаходитися поза його орбітою. Свого часу, завдяки пошукам цієї загадкової планети, були відкриті великі транснептунові об’єкти: Еріда, Квавар, Седна, та випадково відкрили найвіддаленіший відомий астероїд, який назвали «Farout» (англ. Далеко).
Цікаво, що раніше пошуки Планети Х (ікс), як її тоді називали, привели вчених до відкриття Нептуна (у 1864 році) і Плутона (в 1930 році).
Вчені оцінюють період обертання Фетті приблизно у 15 тисяч років. У перигелії вона може наближатися до Сонця приблизно до 200 астрономічних одиниць, а віддалятися до 600, або навіть 1200 астрономічних одиниць, що виводить її орбіту за межі поясу Койпера, у якому розташовується Плутон.
Астрономи помітили, що маленькі об’єкти в поясі Койпера обертаються дивною орбітою, якби вони утворювали візерунок під дією гравітації чогось великого. Схоже явище вчені фіксували, спостерігаючи за прольотом супутників Сатурна вздовж кілець. Саме через це явище ці супутники отримали назву пастухи. Вони, начебто, пасли отару з льодяних часток кілець, не даючи змоги їм розсіюватися.
У сімдесятих роках минулого сторіччя існувало багато псевдонаукових теорій про планету Нібіру (шумерське слово, яке означає «Місце перетину, переправа, центр»).
Це космогонічне поняття шумеро-аккадської міфології. Жителі Месопотамії часто асоціювали Нібіру з планетою Юпітер, інколи з Марсом, дуже рідко з Меркурієм. Вони вважали це втіленням Бога Мардук, який переміг у битві Богиню хаосу Тіамат, а з її тіла створив Всесвіт.
Начебто, Нібіру теж має сильно витягнуту еліптичну орбіту, яка проходить недалеко від Землі і раз на 3600 років спотворює катаклізми планетарного масштабу. Деякі такі «вчені» навіть писали псевдонаукові книжки, що Нібіру насправді заселена расою Аннунаків, які штучно створили людей. Звичайно, що це все не більше, ніж фантазії автора і не мають ніяких ні теоретичних, ні практичних підтверджень.
На думку групи астрономів Університету Луїзіани, у Сонячній системі може існувати ще одна планета-гігант, що перебуває на традиційній круговій орбіті в хмарі Оорта на відстані приблизно 30 астрономічних одиниць від Сонця.
Назву ця ймовірна планета отримала від давньогрецької богині вдачі Тіхе (наголос на і). Назва була антиподом назві Немезида- богині помсти.
Дослідивши орбіти довгоперіодичних крижаних комет, група припустила, що близько 20 відсотків комет, які потрапляють у Сонячну систему, «втягуються» гравітаційними силами масивного космічного об’єкта, який перебуває в хмарі Оорта та має масу принаймні в 1,4 рази більше Юпітера і не є зіркою.
Але аналіз даних, зібраних телескопом WISE, практично виключив можливість існування такої планети.
Здається, ми сильно заплутались. Ані зорі, а ні планети виявлено не було, а гравітаційні резонанси в орбітах космічних тіл існують.
Але вчені на то і є вчені, щоби запропонувати нам ще кілька цікавих теорій.
За допомогою комп’ютерних моделювань сценаріїв народження зірок, вчені дійшли висновку, що всі зірки в хмарі Персея народилися парами. Але 60 відсотків цих пар протягом декількох мільйонів років розлетілися в різних напрямках. І тільки 40 відсотків, навпаки, наблизилися один до одного, утворюючи близькі, та стабільні пари. Все майже, як у людей.
Якщо ми припустимо, що наше Сонце мало пару, то через кілька мільйонів років зоря- компаньон могла залишити Сонячну систему і сьогодні шанси встановити її місце знаходження наближене до нуля.
Подальші теорії передбачали, що причиною пертурбацій орбіт об’єктів у зовнішній частині Сонячної системи можуть бути й інші сили, зокрема близькі проходження інших зір або вплив гравітації галактичної площини на площину Сонячної системи.
І на десерт розповім про саму загадкову і цікаву, на мій погляд теорію.
Альтернативою планети X, або планети-гіганта Тіхо може бути маленька первісна чорна діра.
Чорні діри є одними з надважких об’єктів у Всесвіті, а тому, вони цілком здатні викривляти орбіти віддалених об’єктів у зовнішній Сонячній системі.
Первісні чорні діри ніколи не спостерігали, але, теоретично, вони утворилися у першу секунду після Великого вибуху.
Утім, чорні діри неможливо побачити, адже вони не випускають назовні навіть світло. Єдиною вказівкою на існування чорної діри, може бути крихітна щілина у «ковдрі» зірок на нічному небі. Маса такої чорної діри могла б бути такою ж, як й у гіпотетичної планети. Але її розмір не перебільшував би звичайний м’ячик для великого тенісу.
Дякуємо за увагу, підписуйтесь на наш канал, ставьте вподобайку, та пишіть в коментарях, на які теми ви б хотіли побачити наші нові випуски.