Два віку поспіль письменники-фантасти уявляли Венеру як дивний світ. Та вважали, що її поверхня вкрита джунглями з розмаїттям тварин.
У шістидесятих роках, космічні апарати “Венера”, та “Марінер” передали на Землю результати досліджень, які перевернули догори ногами усе уявлення про планету. Виявилося, що атмосфера складається з вуглекислого газу на 95%, а температура на поверхні сягає 460 °C. Венера постала перед ними жахливой розпеченой пустелею!
Венера – це планета в Сонячній системі, яка знаходиться за орбітою Меркурія, тобто на другому місці по віддаленості від Сонця. Із Землі її можна побачити неозброєним оком навіть удень. А вночі її блиск поступається лише Місяцю!
Венера розміром, масою, та багатьма іншими властивостями схожа на нашу планету. Через це її називають сестрою Землі.
Однак, Венера обертається в протилежну сторону, чим усі інші тела Сонячної системи. До того ж обертається дуже повільно. День на планеті триває близько 243-х земних діб.
Припускають, що в часи утворення Сонячної системи, Венера зіткнулася з великим космічним об’єктом і внаслідок цього перевернутися “догори ногами”
Атмосферний тиск на Венері перевищує земной в 93 рази. Це приблизно, як в земному океані на глибині майже в кілометр. Без спеціального скафандру вас там буквально розплющить.
І все ж таки, чому інтерес до Венери з’явився знову? І до чого тут життя?
Справа в тому, що на висоті з 48 до 60 кілометрів, атмосфера Венери має придатну для життя температуру і тиск. Але хмари Венери складаються з крапель концентрованої сірчаної кислоти. Тож досить важко уявити собі життя в такому агресивному середовищі.
В 2020 році група вчених за допомогою двух телескопів виявила в атмосфері Венери велику кількість фосфіну. Фосфін – це молекула, що складається з одного атома фосфору та трьох атомів водню. Вона асоціюється з життям, бо таку сполуку виділяють анаеробні бактерії, які можуть жити і отримувати енергію при повній відсутності кисню. Наприклад, в болотах.
Тому астробіологи визнали фосфористий водень потенційним біомаркером. А темні смуги в атмосфері Венери- ймовірними колоніями бактерій, які еволюціонують.
У нижніх шарах атмосфери Венери рівень оксиду сірки SO₂ досить високий, а у верхніх шарах він чомусь різко знижується. Причиною такого зникнення сірки деякі вчені також вважали наявність в атмосфері живих організмів, які її споживають.
Ця теорія неабияк розколихала наукову спільноту. В адрес дослідників було багато нищівної критики. І в 2021 році вони заявили про… помилку у розрахунках масиву даних. Насправді, кількість фосфіну в атмосфері була в сім разів менша, ніж було заявлено раніше!
А інша команда дослідників вивчила інформацію про умови в хмарах, зібрані космічними зондами, а потім переглянула каталог життєвих форм на Землі, щоб перевірити, чи можуть існувати відомі нам організми в такому непростому середовищі.
Аналіз фактів довів, що навіть, мікроби “екстремофіли” в атмосфері Венери вижити ніяк не зможуть! Концентрація молекул води в атмосфері не просто нижча за мінімальну – вона нижча приблизно у 100 разів!
Атмосфера Венери має низку аномалій, які або погано, або зовсім не підходять для існуючих моделей. Однією з таких давніх загадок є вміст водяної пари, аміаку, діоксиду сірки, та оксідів заліза.
Вчені розвинули ідею, що аномалії можна пояснити пилом, який підіймається з поверхні планети. В хмарах цей пил реагує з сірчаною кислотою, утворюючі нові мінеральні елементи. Одночасно, вчені стверджують, що такі механізми навряд чи змогли б принести в хмари Венери таку велику кількість необхідних речовин: близько 20 тон на секунду.
А такі джерела, як блискавка, виверження вулканів і навіть удар метеориту, не можуть хімічно виробляти таку кількість аміаку, яка існує в атмосфері. Тому вони повертаються до версії, що ций процес може бути результатом саме біологічного виробництва.
– Так що ж там відбувається на Венері? – запитаєте ви, – Чи є там життя? На жаль, дати вам точну відповідь зможуть тільки дослідницькі зонди.
Космічні апарати більше 40 разів прилітали на Венеру з різними місіями. Але ті, що мали сміливість сісти на поверхню, існували лише лічені години.
Зараз на орбіті Венери працює японська станція “Акацукі”. Але вона була запущена до відкриття фосфіну і тому не має інструментів для вивчення атмосфери планети саме з цього питання.
Проте, “Акацукі” знайшов дивне атмосферне явище, гігантську стіну з хмар, розміром в 7500 кілометрів. Вона рухається зі швидкістю 320 кілометрів на годину, а механізм її існування поки що не має пояснень.
Приватна компанія Rocket Lab оголосила про плани відвідати Венеру вже у наступному році.
Вони вже створили ракету-носій “Електрон”, яка відправить до Венери космічний модуль “Фотон”. Коли модуль вийде на орбіту, він скине 37 кілограмовий дослідницький зонд, що буде збирати дані про атмосферу, передавати їх на “Фотон”, а звідти на Землю.
Вчені розглядають варіант використання зонду на повітряній кулі, який здатен літати у венеріанських хмарах кілька тижнів і детально досліджувати їх.
1980-ті роки СРСР вже запускав зонд на повітряній кулі в рамках проекту “Вега”. Він був покритий тефлоном, щоб захиститися від сірчаної кислоти, але протрималися лише пару днів.
У 2028 – 2030 роках НАСА планує дві дослідницькі місії на Венеру.
Місія DAVINCI+. Модуль на парашуті буде повільно спускатися крізь хмари. Протягом години він буде вивчати склад атмосфери, щоб зрозуміти, як вона формувалася і розвивалася, а також визначить, чи був на планеті колись океан. Крім того, DAVINCI+ зробить перші зображення високої якості унікальних геологічних об’єктів Венери, відомих як “тесЕри”.
Друга місія VERITAS нанесе на карту поверхню Венери, щоб визначити геологічну історію планети і зрозуміти, чому вона розвивалася інакше, ніж Земля, та підтвердить, чи продовжуються на Венері такі процеси, як тектоніка плит і вулканізм.
На початку 30-х років до Венери відправиться європейська дослідницька місія EnVision. Вона буде вивчати клімат планети, вулкани, та атмосферу.
Також, у 30-ті роки, НАСА планує пілотовану місію HAVOC, яка буде включати в себе дирижаблі з астронавтами, та науковою апаратурою. Такі дирижаблі можуть з’єднувати між собою в літаючі міста.
Хоча вчені й не знайшли доказів існування життя на Венері, їм все ж таки ще доведеться з’ясувати, куди ж насправді зникає сірка, якщо її не поглинають живі організми.
А відкритий нещодавно метод хімічного аналізу атмосфер планет можна використовувати для пошуків життя поза Сонячною системою.